Пам'ять і безпам'яття (доля рідних Лесі Українки)

Мета такого уроку полягає в тому, щоб ознайомити учнів із долею рідних і близьких Лесі Українки, яка кожним словом, кожним променем думки, кожним болем своїм живе в душі нашого народу.

Орієнтовний план семінару

1. Велика родина.
2. Несподівана смерть старшого брата і батька.
3. Завчасне згасання Лесі.
4. Самотність молодшого брата.
5. “Забута тінь”.
6. Доля Олени Пчілки.
7. Духовна постать Олесі Зірки (Ольги Косач-Кривинюк) та її чоловіка.
8. Найменша гілочка знаменитого роду-дерева Драгоманових-Косачів.
9. Талант і мужність.
10. Леся живе у поезіях наших сучасників.

Слово вчителя
Є в нашій літературі імена, що не потребують ні пишних шат красномовності, ані високих означень та епітетів. Бо вони входять у свідомість кожного з нас з самого малечку, як голос матері, як сонячне світло, як подих рідних просторів. До них належить ім’я безсмертної поетеси, нареченої іменем своєї землі – Леся Українка.
Лариса Петрівна росла і виховувалася у великій родині – мала трьох сестер і двох братів. Мати і батько походили з давніх дворянських родів Драгоманових і Косачів. Кожен з них був особистістю непересічною, яскраво обдарованою. На жаль, доля цієї заслуженої перед Україною родини лишилася поза увагою дослідників і біографів поетеси. На декого з них було накладене довголітнє табу, припечене тавро емігранта-зрадника. А час минав… Відходили з життя Лесині кревні, а з ними обривалися назавше ті нитки, які зв’язували нас з живою пам’яттю про неї.
• У 1903 р. у 34-річному віці несподівана смерть забрала з життя старшого брата поетеси Михайла Обачного; письменника, фізика, перспективного науковця, приват-доцента кафедри фізики і метеорології Харківського університету (йому належить відкриття в галузі рентгенології).
• У 1909 р. упокоївся від серцевої недуги на 68-році життя батько Лесі — Петро Антонович Косач, юрист за освітою, меценат української культури за покликанням.
• У 1913р. завчасно згасла у далекій Грузії Леся Українка. Поетеса, прозаїк, драматург, критик, фольклорист, філософ увійшла в історичне безсмертя України.
Останні дні Лесиного життя були надзвичайно тяжкими. Єдине, що вона могла їсти — морозиво з ожини. У Олени Петрівни надія змінювалася відчаєм, а то знову десь у глибині душі жевріло сподівання, а може станеться чудо і врятує Лесю, але чуда не сталося… Ізидора, наймолодша сестра, в спогадах пише: „… Та сила волі і любові, що виявили в житті мати і донька — безприкладні. Мама і в хвилини одчаю знаходила в собі сили володіти собою і перед Лесею не виявляти своєї зневіри в можливість рятунку, а Леся мала в собі силу з любові до мами так героїчно терпіти страждання. Ніколи жодної скарги!”

Сурамі, 1 серпня 1913 року

Вечір серпневий на гори сурамські
Птахом зловісним упав з висоти.
Доненько, зоренько, зір твій до рання
Вже не проб’ється крізь вал темноти.
Бодай би нікому й ніколи не знати
Ночі такої — ні слів, ані сліз,
Тільки безжальна безвихідь кімнати
Й руки холодні твої, наче лід.
Світе, за що ця жорстока покара —
Переживати дітей матерям?!
Стихли, пригнічені, болю удари,
Та відгорає душа, мов зоря.
Ні, це вона вже із болю на волю
Рветься, неначе крізь берег ріка.
Хто ми однині? Я — бджілка у полі,
Ти ж — усієї Вкраїни дочка.
Нині і прісно й вовіки — єдині
Ми, хоч бували й незгод колючки.
Ти найрідніша, хоч я народила
Двоє синів і чотири дочки.
Що на землі зостається по смерті?
Ми перейдем у прийдешнього дні:
Я — наче голос добра й милосердя,
Ти, опріч того, — як меч у борні…
Вились вінками вкраїнські барвінки,
Лився світанку жалобного дзвін,
Лесі не стало. Возносилась гінко
Слава за словом її навздогін.
Василь Гей


• У поліському селі Колодяжному, відірваний від рідних державними кордонами, у самотності і бідності 1937р. помер менший брат поетеси Микола. Трьом же сестрам — Ользі, Оксані, Ізидорі оракули провіщали довге й нелегке життя. Правда, Оксана, у 1909р. вступивши у Льєжський політехнікум, назавше оселиться поза межами України. У 1975р. вона помре у Празі. А найстаршій Ользі і найменшій Ізидорі доведеться зазнати тяжких випробувань у роки сталінських репресій, заслань, гіркого емігрантського хліба і смерті на чужині.
• Чоловік Лесі Українки — Климент Квітка після смерті дружини доопрацьовує і видає спільну працю – двотомник “Народні мелодії з голосу Лесі Українки” (всього 220 пісень). У 30-ті роки нависла загроза арешту і над К. Квіткою. Не витримавши шаленого тиску з боку пильнуючих органів, виїздить до Москви. У Московській консерваторії починає читати курс музики народів СРСР. Та пильне око НКВС знайшло його і тут. У 1934 році потрапляє в Караганду, потім поселяється в Алма-Аті, де працює викладачем латинської мови. Саме тоді, знаходячись у лікарні, вчений визнає "недоліки“ у своїй роботі. І тільки 1937 року йому дозволяють жити в Москві і працювати в Кабінеті вивчення музичної творчості народів СРСР.
Під час другої світової війни К. Квітка залишався в Москві, брав участь у протиповітряній обороні міста, виступав перед бійцями у госпіталях, працював у консерваторії. Та коли у 1943 році академік М. Рильський запропонував висунути його праці на Державну премію, кандидатуру вченого не затвердили. 1944 року мав балотуватися до АН УРСР, але знову не пройшов, бо нібито загубили документи.
У 1947 році відмовляється співпрацювати з Академією наук України за станом здоров’я і працює тільки в Московській консерваторії.
19 вересня 1953 року Климент Васильович Квітка пішов з життя. Залишив після себе 65 друкованих праць і 74 рукописи. В Україні про нього майже нічого не знали. Та не може згаснути на небі зірка непоміченою. Україна поволі відроджує свої традиції, культуру, мову. Праці талановитого музикознавця і фольклориста Квітки вийдуть із забуття. І зазвучать народні пісні, оті “…Квітки барвисті вічні…”, про які писала Леся Українка в поезії “Забута тінь”.
• Найважчі тортури випали на долю матері Лесі Українки – Олени Пчілки, письменниці, фольклориста, етнографа, громадського діяча. У 1920р. в сімдесятилітньому віці її заарештували у Гадячі. Змилостивившись над віком арештантки, відпустили під опіку дочки Ізидори. Хвиля репресій 1929-1930-х років на цей раз не оминула письменницю. Тяжко хвору, з паралізованими ногами Олену Петрівну агенти ДПУ прийшли арештувати напередодні її вісімдесят перших роковин. На цей раз арештантка виявилася не транспортабельною. Кати ДПУ отримали телефонний дозвіл лишити О.П. Драгоманову – Косач удома. Доля дала їй шанс померти у рідних стінах, а не на нарах в’язниці. 6 жовтня 1930р. її ховали на Байковому кладовищі біля могили первенця Михайла, геніальної Лесі, мужа Петра Антоновича. Скромно й скорботно провели в останню путь Берегиню роду українського, без промов. Лише Михайло Грушевський, кидаючи грудку землі на її могилу, передбачливо прорік: «Вічна пам’ять Тобі на рідній землі». Рідна земля прийняла у своє лоно свою ж дитину, а немилосердний час і людська жорстокість поглумилися над її пам’яттю…
• Нелегко жилося родині Косачів у ті часи. Дворянське походження тримало їх у постійному страху. Після судового процесу над учасниками СВУ Михайло Кривинюк і його дружина Ольга втратили посади. Матеріальні нестатки, іноді голод, холод, житлова невлаштованість підірвали їх моральне і фізичне здоров’я, віру в ідеали нелегкої молодості, за які не раз доводилося зводити рахунки з царськими властями. Адже Ольга довго не могла знайти посади за фахом лікаря навіть у глухому поліському селі.
• І водночас у цей складний і нелегкий для родини час виходять одна за другою монографії про життя і творчість Лесі Українки, а також її твори у семи (1923-1925рр) і дванадцяти (1927-1930рр) томах. А доля і далі немилосердно жорстока до її рідних…
• Ще не встигли зарубцюватися родинні рани, викликані гіркою несправедливістю, як арештували Ізидору та її чоловіка за приналежність до якоїсь контрреволюційної організації. Після ув’язнення в Лук’янівській в’язниці сестра Лесі була засуджена на вісім років і вислана на Колиму. Два роки таборів пройшла ця тендітна високоосвічена і висококультурна жінка з роду Драгоманових-Косачів. Ім’я всесвітньо відомої сестри поетеси врятувало життя Ізидори Петрівни. Ольга Кобилянська поцікавилася долею сестер Лесі Українки, з якими було особисто знайома. Родині повернули помешкання по вулиці Овруцькій, 6. Косачівнами опікувалися. Однак Юрій Борисов безслідно пропав у сталінських таборах.
• Велика Вітчизняна війна принесла нове горе, нові страждання і випробування. За тиждень до початку війни чоловік Ольги Михайло Кривин юк поїхав у Свердловськ провідати старшого сина. Трагічна випадковість обірвала його життя. Він загинув під колесами паровоза, сигналу якого не почув. Після війни син не зміг відшукати могили батька.
А меншого сина Василя війна застала на військовій службі у Білорусії. Оточення, полон, втеча з нього. Восени 1941 р. повернувся до Києва, змушений працювати на пошті заради скромних харчів для хворої матері. Яка доля спіткала б його, як полоненого, відомо. Саме ці обставини стали причиною і спонукою від’їзду сестер Ольги та Ізидори у 1944 р. до Аусбургу. На цій чужій землі надломлена нервовими стресами й тяжкою невиліковною хворобою Ольга Косач-Кривинюк (Олеся Зірка) знайшла вічний спочинок. 11 листопада 1945 р. померла у таборах для переселенців.
І все-таки їй пощастило поставити останню крапку в життєписі Лесі Українки і власноручно передати рукопис „Хронології” до музею-архіву Української Вільної Академії Наук. Помирала з „почуттям виконаного обов’язку перед пам’яттю великої сестри, яка саме її вибрала повірницею своєї душі, виконавцем духовного заповіту”.
• А Ізидора Петрівна з дочкою Ольгою, внуками Михайлом і Олесею, племінником Василем поїхала у США.
Як жилося цій найменшій гілочці знаменитого роду-дерева Драгоманових-Косачів на чужій землі? А судилося прожити довгий вік – 92 роки. До останніх днів зберегла дивовижну пам’ять, якою ми знехтували. Лише Анатоль Костенко, автор художньої біографії про Лесю Українку, листувався з нею та вряди-годи працівники Київського музею Лесі Українки. А вона хоронила у собі цілі скарби-спомини про родину, знайомих, місцевість і побут. На жаль і на сором, ні ми, ні наші земляки за океаном не розуміли жінки, яка поїхала на чужину не багатства наживати, а вберегти життя собі ї дітям – роду своєму. Часом з’являлися у заокеанській періодиці її спогади про Лесю, Колодяжне, Зелений Гай, родинне оточення поетеси.
• Багато написала. А скільки ще не написала... Доля наче поглумилася над нею – дала літній жінці дивовижну пам’ять, світлий розум, а нам натомість – безпам’яття, невігластво і глупоту, коріння яких дуже глибоке, бо ж споконвіків
Ми паралітики з блискучими очима,
Великі духом, силою малі,
Орлині крила чуєм за плечима,
Самі ж кайданами прикуті до землі.
Ми навіть власної не маєм хати.
Усе одкрите в нас тюремним ключарам.
Не нам, обідраним невільникам, казати
Речення гордеє: „Мій дім – мій храм!”
Леся Українка
Померла Ізидора Косач-Борисова 12 квітня 1980 р. у місті Піскатавей штату Нью-Джерсі, похована на українському цвинтарі Бавнд-Брук.
Усі свої сили Ізидора Петрівна доклала, щоб фундаментальна праця її сестри Ольги Косач-Кривинюк „Леся Українка. Хронологія життя і творчості” побачила світ, щоб жила у спогадах її сестра, відома письменниця Леся Українка – геніальний митець, правдивий патріот і водночас жінка, яка мала світлу і ніжну душу, вміла дружити й любити. Ті, хто знав її в житті, високо цінував за талант, мужність і надзвичайну людяність.
Можливо, саме провидіння керувало рукою Олени Пчілки, коли вона вперше підписала доччині твори цим іменем – Леся Українка. Тепер ми вбачаємо в цьому і незгасний символ, і правдивий ідеал. В одному з листів поетеса писала:
„Мені здається, була б моя батьківщина найбіднішою, найнезначнішою на світі, все одно мені здавалася б чарівнішою Швейцарії і всіх Італій ... Я, як член її великої родини, служу їй, якщо не на істотню користь, то принаймні на славу ім’я України.”
• Мужній жінці і талановитій письменниці наші сучасники присвячують поетичні рядки, які прозвучать на нашому уроці.

Жайворонок

“Мені сподобалось, що звеш мене жайворонком, маю симпатію велику до сії птиці!” (З листа Лесі Українки до брата Михайла Косача – кінець березня 1891 року).

Даруйте, Лесю, ми Вас так не звали.
Чому? І сам я зрозуміти б рад.
Імен всіляких Вам знайшли чимало,
А так назвати Вас зумів лиш брат.

І Ви любили жайворонком бути.
Як сонячно тоді літалось Вам!
Аж серці вибухало співом-бунтом,
Аж сніг од співу проліском ставав.
О Жайворонку ніжний, мужня птице,
Несли весну Ви на крилі яснім.
Об лід кресали буйні блискавиці,
І тишу ситу колошматив грім.

Як Вам боліло… Та не задушили
Палкої пісні батоги зими.
Бо жайворонки – завжди одержимі,
Якщо судилось бути їм людьми.
С. О. Павленко
Черкаська область,
с. Бабанка.

Квітка надії

Виглядай мене, білий будиночку,
Із далеких доріг виглядай.
Я лечу вже, неначе хмариночка,
Напоїти березовий гай.
Розбудити джерельце у кадубі,
Щоб вода в нім заграла жива.
Дорогий мій будиночку, я тобі
Принесла найдорожчі слова.
Усміхнись мені світлими вікнами,
Остуди розпашіле чоло.
Горду квітку надії навіки я
Посадила тут болю на зло.
Напоїла волинськими водами,
Увілляла їй свого тепла.
Одержимість, і гордість, і вроду
Я назавжди їй заповіла.
Крізь літа і століття далекі
Йтимуть люди до неї сюди,
І нестимуть додому лелеки
Її дихання крізь холоди.
І якщо навіть я не зумію
Дати силу і душу словам,
Не покине вас, люди, надія –
Моя посестра юна, жива.
Василь Гей

– Тарасової долі ти сльозинка?
Оцвітина волинського барвінку?
Чи просто квола, терпелива жінка?
– О ні, моя судьбо,
Я – Українка!
Дочка народу, що в своїй державі
Себе панам запродує за гріш
І на козацькій витоптаній славі
Йому вже риють яму гробарі.
Я – Українка. Сміло чи зухвало
Себе святим іменням нарекла,
Аби його навік не поховала
Покори та безпам’ятства імла.
На цю імлу готова я упасти
Сльозиною, мов списом гіркоти,
І лиш тоді, як тьма сконає, рястом
А чи барвінком рясно зацвісти.
Я Українка, і мого сумління
Не стопче, мов травицю, татарва,
Оце ім’я з глибокого коріння
Важке й високе, наче корогва.
Його нестиму, поки стачить сили,
Втираючи з обличчя сивий пил.
Сама себе на це благословила
Під образами предківських могил.
І хай на цім шляху тернистім, доле,
Мої думки зарано відболять,
В одвіт Шевченку: „Ні, ми не моголи!”
Колись як правду будем промовлять.
Василь Гей

Червоні сни

Знаю, що це зараз, як ляжу спати,
будуть снитись мені червоні корогви, –
переслідує мене сей сон!
З листа до Агатангела
Кримського від 3 листопада 1905року.

Я вже не можу. Навіть сни червоні.
Я ж – тільки жінка. Жінка перш за все.
Сріблиться місяць в зорянім полоні,
Дрімає сад з просвітленим лицем.
Пірнає ніч у ніжність, мов у казку,
Здмухнувши денні клопоти з чола.
Я тільки жінка. Жінці треба ласки,
Любові треба, щастя і тепла.
І що мені, що світ закуто в пута?
Що світ увесь кривавий од заграв?
Та чи зуміла б я сльозу забути,
Котру нагай учора зашмагав?

Сльоза ота пече мої долоні.
І щастя мені буря принесе!
Тож хай приходять навіть сни червоні,
Я – жінка. І тому я зможу все.
Степан Павленко

Дивосвіт Лесиного гаю

Зелений Гай. Тут віщий дух витає,
Дух одержимості, натхнення і добра.
Тут спогади бентежним чином крають
Мою уяву…
Чую шепіт Псла,
Ридання, стогони і муки України
Про безталанну долю матерів.
Тут слово рідне, духом незбориме
Кобзар-бунтар нащадкам заповів.

Воно з народом на тернах зростало,
Мій пращур шліфував його віки,
Щоб лицемірство зайдів таврувало
І звеселяло сонцем колоски.
Наслухую, як зело проростає…
О, скільки прошуміло гроз отут!
Зненацька ¬– шерех. Голоси лунають.
Дивлюся: Мавка з Лукашем ідуть
Й до мене мовлять дивосвітом Гаю:
– Ну, як, нащадку, не бездітним став?
Хто ти єси? Чи слово пам’ятаєш,
Що Котляревський в спадок передав,
Як витвір поколінь і скарб священний,
Простому люду, щоб із ним зростав?..
Мов крицю, Леся гартувала слово,
Його вогонь над світлом підняла,
Щоб квітла наша українська мова
І пісня поруч завжди з нами йшла.
Без Котляревського, Франка, Шевченка
Воно б чортополохом поросло.
В нім — віщий дух, і віра наша кревна,
Без нього в нас Вкраїни б не було…
Вклоняюся борцям за долю слова,
Великомученикам і земним богам,
За дивосвіт в Гаю оцім чудовім,
За спів струмка, барвисті хвилі трав,
За пам’ять літ і сивину далеку,
Козацьку славу й видзвони копит…
На крилах-рушниках несуть лелеки
Нам колискову материнську віть
І Мавка поспішає їх зустріти.
І вже вона чи Вічність промовляє:
„Ні! я жива! Я буду вічно жити!
Я в серці маю те, що не вмирає ”.
Григорій Шанько

У 2016 р. ми відзначатимемо 145-річницю від дня народження геніальної доньки українського народу. Люди, як зорі, полишають свій слід у свідомості майбутніх поколінь, особливо люди талановиті. Мовби крізь серпанок легендарності проступає до нас образ поетеси, образ ніжний і чистий. Інколи – веселий, частіше – в задумі чи смутку. Кожним словом, променем думки, кожним болем своїм живе в душі нашого народу людина, що ім’я їй Леся Українка. 

ГОРИТЬ МЕТЕЛИК НА КРАЄЧКУ ЛІТА…

В.С.Гей «Вихор у стиглому житі»

          ТЕМА: Текст як поняття лінгвістики тексту.

                        Змістова цілісність тексту.

                         Урок української мови у 9 класі

          МЕТА: Поінформувати учнів про предмет вивчення    

                        лінгвістики тексту, поглибити знання про

                        таку важливу ознаку тексту, як його змістова

                        цілісність; розвивати логічне мислення, увагу,

                        пам’ять, виховувати любов до літератури рідного

                        краю.

          ТИП УРОКУ: Урок вивчення нового матеріалу та набуття

                                   практичних знань.

          ОБЛАДНАННЯ: Виставка книг літератури рідного краю,

                                        опорні конспекти, тексти, довідкова

                                        література, малюнки.

ХІД УРОКУ

1.    Організаційний момент.

2. Вступне слово вчителя.

     Сьогодні у нас незвичайний святковий урок, на якому ми будемо працювати з текстом, обмінюватися думками, сперечатися, набиратися практичних знань.  

3. Відновлення опорних знань. Мозковий штурм: дайте відповідь на такі запитання: що таке речення? Які ви знаєте речення за метою висловлювання? Що становлять собою речення, об’єднані певною темою?

4. Повідомлення теми та мети уроку.

     Тема сьогоднішнього уроку: «Текст як поняття лінгвістики тексту. Змістова цілісність тексту». Мета уроку: пригадати, що таке текст, ознаки тексту, тема, мікротема. Виховною метою послужить використання книги В.С.Гея «Вихор у стиглому житі», що вчить нас любити природу, бережно ставитись до її надбань.

5. Формування вмінь і навичок.

     Звернення до опорного конспекту: пригадайте що таке текст, основні ознаки тексту, що таке головна думка тексту. Відшукайте термін «лінгвістика тексту».

    Сьогодні зимовий день, короткий, сірий, з дощем, вітром, невеличким сніжком. Можливо, він навіває і сумний настрій. Та можна пригадати приємні хвилини літа, теплих днів, підняти собі настрій. Тож поділіться своїм найсвітлішим літнім спогадом. Пригадайте який випадок із життя вам запам’ятався, що відбувся цього літа. Чи сумуєте ви за літом, чи хотілося б вам повернутися хоч на хвилинку у теплу літню днину? (Діти відповідають на задані питання). Вчитель підводить підсумки дитячих вражень. А чи звернули ви увагу на метеликів? Яке життя у метелика, довге чи коротке? Яке забарвлення у них?

6. Презентація книг літератури рідного краю. Звертаю увагу на книгу Василя Гея «Вихор у стиглому житі». Ставлю запитання: що вам відомо про письменників рідного краю? Чи знайомі ви з творчістю В.Гея? Пропоную учням прослухати уривок тексту з оповідання «Горить метелик на краєчку літа». (Під музику виразно читаю текст). Запитання по тексту: про що йдеться у даному уривку? Яка головна думка даного тексту? Назвіть мікротеми. Яка ідея даного твору? Які враження від тексту? Виділяємо головну тему: Метелик – спогад, символ літа, вроди, кохання. Приходить до автора у снах. Життя метелика коротке. Але він може зігріти серце.

     Мікротеми: Згасає, помирає Літо.

                          Маленький вогник – смаглявий, золотий метелик.

                          Метелик прилітав у сни, навідував щоночі.

                          Життя метелика-мрії було недовгим.

     Звертаємося до словничка незрозумілих слів.

     Учні на дошці записують головну тему та мікротеми.

7. Практична робота: ділим учнів на дві групи, які вибирають з тексту епітети і метафори, одночасно повторюючи, що означають і для чого використовуються дані художні засоби.

     Епітети: Присмучене, огорнуте серпанком серце.

                     Дужий Деревій.

                     Стійкий білий цвіт.

                      Листочки цілющі.

                      Маленький вогник літа.

                     Смаглявий, золотий Метелик.

                      Шапками білими.

                      Срібляста павутина.

                      Легеньким подихом.

                      Довершена, витончена врода.

                      Хатнє тепло.

                      Непоказний цвіт.

Метафори: Згасає, відгорає, помирає Літо.

                      (Зникає, закінчується , добігає до кінця).

                       Хиляться квіти.

                       Сльози пелюстки роняють.

                        Материнка бадьориться.

                        Чар пронизує і змушує тремтіти.

                        Деревій впевнено квітує.

                        Осінь вітрів-розвідників засилає.

                        Сніги зійшли, присипали, лягли, світилися.

                        Села пропливали, гамували, стишували гамір.

                        Метелик гойдався.

                        Я подихом зігрів.

                        Зимонька-зима йде.

     Порівняння: Гойдався на сріблястій павутині під гроном горобини, мов під ліхтарем.   

     Практична робота: створити синонімічні ряди, добавляючи і свої синоніми; виписати антонімічні пари.

     Синонімічний ряд: Деревій – не плачеш, не хилишся, умієш                  

                                        мовчки гоїти.

                                       Довершена, витончена врода.

                                       Згасає, відгорає, помирає Літо.

                                       (Зникає, закінчується, доходить до кінця).

                                       Присмучене, огорнуте серпанком серце

                                        Серпня.

                                      Сніги зійшли, присипали, лягли.

                                       Деревій,кривавник,тисячолистник.      Антонімічні пари: Замучені цілунками.

                                   Чар очей пронизує і змушує тремтіти.

                                    Непоказний-стійкий.

                                    Дрібні – цілющі.

                                    Осінь – зима.

                                    Замерзлий – живий.

     Пестливі слова у тексті: Материнка, листочки, Метелик, зимонька-зима.

     Деталізація у тексті: дужий Деревій, мій деревію, не тільки деревій, тисячолисник, кривавник.

     Дотикові образи: цілунки джмелів та бджіл, сльози пелюстин, Метелик на долоні. 

     Дієслівна лексика: прикладаю до серця Серпня, до свого болю, до рани.                           

     Практична робота: прочитати уважно текст, проаналізувати образ метелика, на дошку записати усі художні означення.

     Метелик – маленький вогник Літа.

                         Смаглявий, золотий.

                         Замерзлий та живий.

                         Довершена і витончена врода.

     Марив ще теплом.                             

Гойдався на павутині.                        Образ Літа, вроди і кохання.

          Практична робота: кольористика тексту. Виписати усі кольорові епітети і пояснити їх художнє навантаження – для чого і чому використав письменник у даному тексті.

     Кольористика тексту: очей лілових; стійкий білий цвіт; шапками білими; багаття горобин; смаглявий; золотий Метелик; срібляста павутина.

     Інтерактивний метод: «Шість капелюхів». Запропонований Едвардом де Боно. Цей метод поширений у російській педагогічній науці і у англомовній. Шість капелюхів це шість кольорів: білий-червоний-чорний-жовтий-зелений-синій. Кожний колір має певний блок питань. Пропоную учням розглянути даний текст протилежних кольорів білого і чорного.

     Запитання до білого кольору: якими є основні положення тексту? Про що я дізнався з цього тексту? Що мені стало відомо про рослину деревій? Чого не вистачає для повноти інформації? Чи повною є інформація?

     Білий колір – це колір пошуку істини, перевірки ідей, добору інформації, визначення джерел.

     Запитання до чорного кольору: якими можуть бути негативні наслідки описаних вчинків? Які вчинки викликають сумнів?

     Чорний колір – колір сумніву, вагань, слабких сторін, негативу, небезпеки.

ОРІЄНТОВНІ ВІДПОВІДІ ДО БІЛОГО ТА ЧОРНОГО КАПЕЛЮХІВ

     Білий капелюх. Які основні положення тексту?

1.    Згасає літо.

2.    Квіти хиляться додолу.

3.    Лиш Материнка бадьориться.

4.    Дужий Деревій впевнено квітує.

5.    Маленький вогник літа – смаглявий, золотий Метелик.

     Про що я дізнався з тексту? Про рослину деревій, її цілющі властивості, спогади автора про літо і символічного метелика, що прилетів до автора.

     Що мені стало відомо про рослину деревій? Мені стало відомо, що вона має декілька назв: кривавник, тисячолисник, лікує і гоїть рани.

     Чого не вистачає до повноти інформації? Хотілося б більше дізнатися про таке поняття, як сон-анабіоз.

     Чого не вистачає для повноти інформації? Не вистачає повного тексту твору. Уривок тексту обірвується, і не відомо які події відбувалися в житті автора, і яка доля Метелика.

     Запитання та відповіді до чорного капелюха: які негативні могли б бути наслідки описаних подій та вчинків? Квіти могли б загинути, не завжди Материнка і Деревій вистоять холод і мороз, а їхні квіти можуть почорніти, осипатись від дощу та холоду, метелик не завжди оживе від подиху людини.

8. Рефлексія уроку.

     Запитання: з яким блоком питань ми сьогодні познайомились, чи вдалося вам поглибити знання з теоретичних питань, чи набули ви практичних знань? Запишіть на сердечках, чи вдався наш урок, чи захопила вас тема уроку. З маленьких сердечок викладемо одне велике серце.

9. Оцінювання учнів. Виділяємо найбільш активних, ставимо оцінки.

10. Домашнє завдання: запишіть у зошити розповідь-спогад про свого Метелика.

СЛОВНИК – ДОВІДНИК

1.    Отава – трава, яка відросла після косіння.

2.    Кадуб – бочка.

3.    Краснотал – верба червона. Росте по берегах річок, цвіте у березні-квітні. Чагарник, заввишки до 5 метрів.

4.    Сон-анабіоз – тимчасовий стан деяких живих істот, коли всі життєві процеси в їхньому організмі так уповільнюються, що немає видимих проявів життя. Це є пристосуванням до переживання несприятливих умов.

5.    Ліловий – відтінок бузкового та рожевого.

6.    Роняють – втрачають, гублять.

ХАРАКТЕРИСТИКА ТЕКСТУ:

1.    Текст – це складне синтаксичне ціле (ССЦ).

2.    Кожне наступне речення продовжує і розвиває думку попереднього.

3.    У тексті виділяємо тему, те про що йдеться у ньому.

4.    Визначаємо головну думку тексту: автор схвалює, засуджує, стверджує, заперечує, закликає, спонукає задуматись, застерігає.

5.    У тексті можна виділити мікротему.

6.    У тексті використовуються займенники, для того щоб уникнути повторення слів.

7.    Милозвучність тексту досягається за допомогою художніх засобів: епітетів, метафор, порівнянь, лексем-синонімів, омонімів, антонімів, пестливих слів.

8.    Ознаки тексту: зв’язність, певна послідовність, використання мовних засобів зв’язку, завершеність.

9.    Виховна мета тексту.  

    

Урок "Світ Прикметника"

Тема. Чарівний  світ прикметника

Мета. Перевірити рівень знань, умінь і навичок, здобутих при вивченні теми «Прикметник»; учити застосовувати теоретичні знання на практиці при розпізнаванні прикметника, визначенні його граматичних ознак; правильно вживати прикметник у мовленні; знаходити вивчені орфограми та пояснювати їх; розвивати пізнавальний інтерес до символів українського народу, його традицій; виховувати почуття поваги до своєї країни, народу.

Обладнання: ілюстрації, картки з програмовим завданням; тести; таблиця-схема до теми «Прикметник», очікувані результати (схема у вигляді соняшника).

Епіграф до уроку. Вийду в поле, стану серед жита,
Задивлюся в небо голубе.
Земле рідна, скільки буду жити,
Стільки і любитиму тебе.
М.Луків

Хід уроку

Установчо-мотиваційний етап

Сьогодні у нас незвичайний урок.
Сьогодні ми зробимо ще один крок
В країну прекрасну, країну чудову,
Що нас так чекає й збагачує мову.

Рідна земля… Україна – край, де ми народилися. Її багатство – це безкрайні лани пшениці, вишневі сади, квітучі поля льону, калинові гаї. Кожен народ має свої святині, свої символи. Є вони і в українського народу. Калина, верба, тополя, барвінок, мальви, чорнобривці, соняшник… Вони віддавна уособлюють красу України, духовну міць її народу, засвідчують любов до рідної землі.
Отож, повторюючи і узагальнюючи знання з цієї теми, ми дізнаємося багато цікавого ще про один символ України – соняшник.


Операційно-пізнавальний етап

Невичерпна народна скарбниця
- А який він – соняшник?
(епітети які можна дібрати?)
- А які загадки ви підготували?
- Що знаємо ми про прикметник?
Інтерактивна гра «Я знаю, що …»
Прикметник – це самостійна частина мови ...( учні ланцюжком продовжують перелік граматичних особливостей прикметника).

Складання узагальнюючої таблиці.

Творчо-дослідницький етап

Гра «Так чи ні» (на уважність; проводить учень)

1. Прикметник – це службова частина мови? (Ні)
2. Прикметник означає дію? (Ні)
3. Відповідає на питання чий? який? (Так)
4. У реченні виступає додатком? (Ні)
5. Чи згодні ви з тим, що прикметник має два ступені порівняння? (Ні) (Нульовий, вищий, найвищий)
6. Прикметник має три розряди? (Так)
7. Кожен прикметник має повну і короткі форми? (Ні)
8. Ступені порівняння мають дві форми (Так)
9. Прикметник не змінюється за відмінками? (Ні)
10.Прикметник змінюється за числами й родами? (Так)

Системно-узагальнюючий етап

Робота з текстами

І група – виписати прикметники і вказати розряди (якісний, відносний і присвійний)

Соняшник – неодмінна прикмета сільських городів. І в той час же час – це рідкісне, осяйне диво природи, незвичайний феномен рослинного світу.
«Стоїть гарний, як соняшник у цвіту», - кажуть у народі. А й справді, чи є щось виразніше, красивіше, коли соняшник цвіте!
Золоточубий соняшник – це не тільки предмет нашого постійного зачудування навколишнім світом, це неповторний і прекрасний символ України.

ІІ група – виписати словосполучення прикметників з іменниками, вказати рід, число, відмінок.

Квітка сонця – це квітка нашої держави. Краса соняшника, його поживні властивості додали слави «сонячній квітці» у нашому народі. Вона й мислиться, як незмінний і всюдисущий наш супутник, як окраса сільських обійсть, як бажаний і ласкавий зустрічний подорожній, як оберіг домашнього затишку.

ІІІ група – виписати якісні прикметники, утворити всі ступені порівняння.

На високому стеблі квітка з золотими пелюстками. Вона схожа на сонце. Тому і називають квітку соняшником.
Спить уночі соняшник, схиливши ніжні пелюстки. Та вранці, тільки сходить зірниця, пелюстки тремтять. То соняшник жде сходу сонця, радіє йому: «Добрий день, сонечко, я так довго чекав тебе!»
Вдень сонце підіймається все вище, і вище, пливе по небу.

Диктант для шпигуна

Клас поділений на команди. Тексти диктантів прикріплюють до стін. Кожний із членів команди по черзі стає шпигуном. Підходить до тексту, читає, запам’ятовує, повертається до команди, диктує. Переможе та команда, яка швидко і грамотно запише всі слова.

Золоточубий, зів’ялі, світло-коричневі, жовтогарячий, ясночолий, дивовижне, сонцесяйне, оранжево-жовті, пишноголовий, українські.

Гра «Чомучка»

Групи учнів обмінюються підготовленими вдома запитаннями, які починаються зі слова «Чому...?»

Ігрова ситуація (інтерв’ю у соняшника )

- Ви помітили, яке гарне у мене ім’я? У ньому є «сонечко» в усіх європейських мовах: одні кажуть «сонячна квітка», другі - «повернений до сонця», треті - «той, що дивиться на сонце». Росіяни кажуть под-солнух, білоруси - воротисонце, українці – соняшник, а ще – сонях, солноворот.
- Ім’я у тебе справді сонячне, а до того ж – прозоре, зрозуміле кожному. Виходить, що ти не чужинець?
- Ні, я чужинець, мексиканець. Іспанці привезли мене в Європу як дивовижну квітку, яка повертає голову за сонцем. У 1510 році мене посіяли в Мадрідському ботанічному саду серед інших квітів і милувалися мною. Так я – квітка – увійшла в моду спочатку в Іспанії, а потім в інших землях Європи. Мене дарували вельможам і світським дамам, мене ставили в дорогоцінні вази, прикрашали мною сади і палаци. Садівники намагалися зробити все для того, щоб я – квітка – ставала все пишнішою, запашнішою.
- А як ти, «сонячно квітко», потрапила до нас?
- Цар Петро І навчався в Голландії корабельної справи, коли побачив мене. Він надіслав моє насіння до Петербурга, наказавши вирощувати цю «заморську квітку» в квітниках. Так «заморська квітка» потрапила спочатку на панські клумби, а потім на селянські городи.

Розвиток зв’язного мовлення

Учні зачитують твори, підготовлені вдома, називають прикметники, ставлять у початковій формі.

Зразок твору Соняшник

Одного разу дівчинка пробігла повз квітник і розсипала соняшникове насіння. Пройшов час, випав дощик, засвітило сонечко й обігріло зернятко. І воно проросло. На товстому міцному стеблі похитувалась велика важка квітка з чорною серединкою посеред жовтих пелюсток.
Квіти сторонилися незнайомки, бо раніше в квітнику вона не росла. Троянди не хотіли з нею розмовляти, насміхаючись, перешіптувались між собою. Прополюючи квітник, дівчинка милувалася яскравими трояндами, а на соняшник не звертала уваги. Та квітка швидко росла й тягнулась своєю голівкою до сонечка. Соняшник протягом дня повертав голову за сонцем. А воно своїм гарячим промінням висушувало тендітні пелюстки троянди, які поступово в’янули і опадали.
І скоро від розкішної квітки залишилося лише стебло з колючками. А соняшник дозрів, і його насінням ласували і діти, і пташки.

Інтерактивна вправа
Стилістичний сміхограй

(виправити помилки у вживанні прикметників, записати відредагований варіант)

І група

Вибачте, хотів написати краткіший лист, а вийшов довжкіший.

ІІ група

У нашому класі тепер новесенький класний керівник.


ІІІ група

Спочатку я сперечався з мамою, а потім зрозумів, що вона завжди правіша.

Бліц-контроль
Індивідуальна робота на картках.

Легенда про соняшник

Дуже давно, коли ще ні нас не було на світі, ні дідів, ні прадідів, Сонце сходило на Землю зі своїми дітьми – доньками. Вдень Сонечкові донечки жили на землі, а ввечері йшли на небо. Одного разу веселились вони в гайку, а коли стало Сонце сідати, стали і дівчатка збиратись додому.
Уже далеченько відійшли вони від гаю, аж молодша донька згадала, що забула свій віночок. Повернулася вона. Але на тому місці віночка вже не було. Зате сидів там красивий хлопець. І заговорив він з донькою Сонця словами, солодшими за мед. Просив красуню залишитися з ним, обіцяв любити її все життя, запевняв, що в нього їй буде краще, ніж у батька – Сонця. І дівчина згодилася… жити на Землі, де співають солов’ї , цвіте калина та існує любов.
Даремно кликало Сонце доньку додому. Даремно, застерігаючи, сердилося, що на Землі її чекає важке життя. Залишилася донька з коханим. І почалося для неї буденне життя з постійними клопотами. Юнак більше трудився, ніж говорив ніжні слова. А нерідко й зовсім забував про них.
- Ти багато працюєш, я мало тебе бачу, скучаю за тобою. Ти, мабуть, мене вже не кохаєш? – з тяжкою тугою в серці звернулася до земного красеня дочка Сонця.
- Ми, люди на Землі, бачимо щастя не тільки в коханні, а й в труді, - відповів хлопець.
- Тоді навчи і мене трудитись і я стану земною, бо я дуже кохаю тебе.
Юнак промовчав, а красуня ще більше засумувала за батьком-Сонцем та сестрами. Забула про свою гордість і хотіла вже повернутися в батькове царство, але Сонце не змогло забрати дочку, бо вона вже вросла в землю.
Тільки змочило Сонце красуню своїми сльозами, і стала вона квіткою, яка з тугою за батьківщиною завжди повертається головою до сонця.
З того часу і називають люди цю рослину Соняшником.

Підсумок уроку.
Взаємооцінювання роботи груп (за схемою).
- Чи збулись ваші очікування?

Підберіть спільнокореневі слова до соняшник.

Акровірш

У всіх людей одна святиня.
Куди не глянь, де не спитай.
Рідніше їм своя пустиня,
Аніж земний в пустині рай.
Їм красить рідний край.
Нема без кореня рослини,
А нас, людей, нема без Батьківщини.

Заключне слово вчителя.

Домашнє завдання

1.Дібрати 3 запитання до теми «Прикметник», які розпочинаються словом «Чому?».
2.Підготуватися до конкурсу шпаргалок.
3.Випереджальні завдання. Пригадати і записати прислів’я, приказки, загадки про числівник.

Урок літератури 10 клас

ТЕМА. Мавка. Символ, мрія чи ідеал?

Мета . Шляхом літературної дискусії розкрити суть міфічної істоти Мавки, яка під впливом геніального слова Лесі Українки набула рис реальної людини, стала символом прекрасної мрії, поезії, благородства. Сприяти вмінню аналізувати, узагальнювати, робити висновки. Виховувати інтерес до творчості поетеси.

Тип уроку. Дискусія.

Очікувані результати:
- під час дискусії у класі створюється відповідна атмосфера, в якій обговорення проходить вільно і всі бажаючі мають змогу висловитись; стимулюється висловлення власних ідей, думок;
- підтримується дискусія у відповідному напрямку; роз'яснюються складні питання;
- учасники дискусії забезпечуються потрібною інформацією; підбиваються підсумки.

Історію Мавки може тільки жінка написати... Леся Українка

Завдання:

-Поміркуйте, який смисл вклала Леся Українка в ці слова. Чи вдалось комусь із письменників створити подібний образ?

ХІД ДИСКУСІЇ

І. Оголошення і запис теми

На дошці записи висловлювань Лесі Українки:
• «Нам не сором буде згадати той час, в який нам судилося жити».
• «Сон — мара, а бог єдиний — віра».
• «Ідеал — се ідея, а не людина».
• «Я маю мужність, коли цього треба!»
• «Я б і хотіла бачити її на сцені, і боюся, не "провалу" боюся, а переміни мрії в бутафорію».
• «Людськості найтяжче забути свої мрії, либонь, тяжче, ніж свою реальну історію...»
• «Будемо ми прагнути й боятись, любити і ненавидіти, будемо жити не тільки в минулому й теперішньому, але й у прийдешньому, але й у вічності, наскільки може сягнути в неї наша фантазія. Хто відкриває прийдешність нашому почуттю, той поширює межі вічності нашої душі».

Коментар: під час дискусії можна використовувані висловлювання Лесі Українки як аргумент для підтвердження власних думок.

1. Відомості з теорії літератури

• Ідеал — уявлення про досконалість, зображення прекрасного як належного. Це те, що повинно бути, на думку письменника.
• Символ — предмет або слово, яке умовно виражає суть певного явища. Предмет, тварина, знак стають символами, коли їх наділяють додатковим, винятково важливим значенням. Значення символу домислюється, тому його сприйняття залежить від читачів.
• Мрія — витвір уяви, щось уявне. Предмет бажань, прагнень.
Коментар: під час дискусії потрібно звертати увагу на значення слів «ідеал», «символ», «мрія» і відповідно правильно виробляти свою позицію.

2. Театралізація уривку І дії (зустріч Лукаша і Мавки).

• Які почуття викликала у вас ця зустріч?

Об’єднання учнів у групи (6 груп):

• перша група — реалісти;
• друга -- символісти;
• третя — етнографи;
• четверта — мрійники;
• п'ята — ідеалісти;
• шоста — матеріалісти.

Коментар: кожна група відстоює свій погляд на літературний образ.

II. Запитання під час дискусії (орієнтовні)
Примітка: запитання ставить вчитель або вибирається ведучим.
— Звідки з'явилася Мавка? Яка роль міфології в створенні даного образу? Чи вважаєте ви її своєю ровесницею?
Примітка: відповідають етнографи.
— Чи можна вважати стару «розщеплену» вербу символом нещасної України? Чому саме з верби, а не з берези чи дуба з'явилася Мавка?
— Які ще символи України знаєте ви?
Примітка: відповідають символісти.
Учитель. Прослухайте ще раз у виконанні учениці монолог Мавки — сон і мрія.

3. Виразне читання монологу, який починається словами: «Нічого. Спала. Хто ж зимою робить?..»
Запитання до монологу:
— Про що мріяла Мавка у сні? Чи не з цього монологу починається пробудження мрії? Чи є у вас мрія? Якщо можете, поділіться нею з нами, будь ласка?
Примітка: відповідають реалісти і мрійники.
Як ви розумієте вислів Лесі Українки: «Сон — це мара, єдиний бог — віра»? Чи є щось спільне між даним висловлюванням і сном Мавки?

4. Продовження запитань (орієнтовні)
— Чому Леся Українка не називає прямих родових зв'язків Мавки, а висловлює лише здогадки? Чому Мавка змальована не з постійними портретними рисами, зокрема очі: «зелені..., як небо сині..., вже сиві, ... як тая хмара,... чорні, чи, може, карі»? Чи ця непевність у портретних деталях має якийсь вплив на долю Мавки? Чи, можливо, з якихось інших міркувань Леся Українка вибрала такий стиль написання?
— Чому Мавка почуває себе самотньою в лісі? Чи відомі вам почуття самотності?
— Що приваблює Мавку в людях? А що вам подобається в них (в друзях)?
— Як розв'язує Леся Українка в об¬разі Мавки дилему — воля і вірність?
. Чи не суперечать ці поняття одне одному? Як ви розумієте цю проблему?
— Коли закохалась Мавка у Лукаша: чи тоді, як побачила його, чи тоді, коли почула голос його сопілки? Що для Мавки є первинне — душа чи тіло? А що для себе ви вважаєте первинним?
Примітка: відповідають ідеалісти, матеріалісти.
— Розкажіть про кохання Мавки і Лукаша. Як розумієте слова Мавки: «Що ж мені суджено: щастя чи мука?»
- Чи була щасливою Мавка в коханні? Яке ваше уявлення про щастя? У чому ви вбачаєте своє щастя?

Учитель.
Послухайте, як про кохання пише Леся Українка у листах до сестри Ольги: «Є речі, що людина мусить на них одважуватись сама, не питаючись ради нічиєї... Я безмірно рада за тебе..., що ти матимеш таку справді вірну і щиру дружину.Не міряй і не важ, хто більше, а хто менше любить... Не міряй і не важ, не збирайся жити, а живи, люби, скільки можеш і як можеш, то менше буде жалю, вір мені, ніж коли б ти все розмірила, розважила і відклала на завтра, бо «завтра» не завжди приходить».

І ще один уривок листа до сестри:
«...Я не завжди тямлю, "за що і через що я кого люблю..." Люблю і все. Любов абсолютної справедливості не знає, але в тім її вища справедливість. У світі стільки несправедливо-прикрого, що якби не було несправедливо-лагідного, то зовсім не варто було б жити. Не від нас залежить поправити більшу половину всесвітньої несправедливості безпосередньо, будем же поправляти її іншою несправедливістю — любов'ю».
— Чи розумієте ви зміст висловлювань Лесі Українки про кохання? Чи збігаються ваші думки з думками геніальної поетеси?

— Які почуття у людей викликає кохання? Про яке кохання мрієте ви?
Продовження запитань.
— Розкажіть, як із «царівни в зорянім вінку» Мавка перетворюється на «служебку», «зарібницю»? Як відбилися ці зміни на її зовнішності? Чому вона опинилась в такому становищі? Чи варто заради коханого йти на приниження? Чи пішли б ви її стежкою?

Театралізація уривку П дії (Лукаш і Мавка)
— Які почуття викликала у вас ця зустріч? Який висновок ви зробили для себе?

Продовження запитань (орієнтовні)
— Чи все зробила Мавка, щоб врятувати своє кохання? Прокоментуйте її слова, звернені до Лукаша: «Не зневажай душі своєї цвіту». Від чого застерігає вона його? Як би ви вчинили на її місці? Чи є в Мавки інші шляхи порятунку коханого, звичайно, виходячи з тієї ситуації, що склалася?
— Як вплинула на Мавку зрада Лукаша? Прокоментуйте слова Лісовика: «Ніяка туга краси перемагати не повинна»? Як ви ставитесь до такого поняття, як зрада?

Театралізація уривку II дії (Той, що в скалі сидить і Мавка)
— Що ви відчували, коли дивились і слухали цей уривок?
— Прокоментуйте слова Мавки:
«Ні! Я жива! Я буду вічно жити! Я в серці маю те, що не вмирає!»
— Які почуття є вічними? Чи наділені ваші друзі благородними рисами характеру?
- Розкажіть, як Мавка рятує Лукаша від закляття Лісовика. Чому вона прийшла йому на допомогу? Як би ви вчинили на її місці? Чи доводилось вам прощати зраду і платити за те любов'ю? Чи варто це робити?
- Незважаючи на зраду Лукаша, Мавка вдячна йому. За що? Як ви розумієте її слова: «Ти душу дав мені»? Чи не вважаєте ви Мавку занадто м'якою, безхарактерною, поступливою? Які риси характеру вам подобаються в інших?

Учениця виразно читає монолог Мавки «О, не журися за тіло!»
— Прокоментуйте монолог Мавки.
— Яка глибока філософська думка висловлена в словах Мавки? То що вважає Леся Українка (та її героїня Мавка) первинним — душу чи тіло?

Виразне читання поезії Ліни Костенко «Життя іде і все без коректур...».
— Як ви розумієте вислів: «Людині бійся душу ошукать, бо в цьому схибиш — то уже навіки»?
Довідка: від слова «душа» походить слово «духовність».
— Як ви розумієте слова «духовність» і «бездуховність»? Чи є вони актуальними в наш час? Яку роль вони відіграють у твоєму житті?

III. Висновки.
— Чим привабила вас Мавка:
зовнішньою красою чи інтелектом? Можливо, тим і тим?
— Чи навчила вона вас боротися за своє щастя?
— Мавка гине, але залишається благородною. Чи подобається вам така кінцівка драми?
— Прокоментуйте слова Лесі Українки: «Людськості найтяжче забути свої мрії, либонь, тяжче, ніж свою реальну історію». Про які мрії говорить вона? Що мала на увазі? Чи є щось спільне між висловлюванням і драмою «Лісова пісня»?
— Чому Леся Українка сказала, що «історію Мавки може тільки жінка написати»?
— Як ви розумієте такий вислів поетеси: «...Щоб актори не дуже "обидили" мою "Лісову пісню", але чи се в силі людській?..»
Учитель (до всіх). Чи в силі людській зрозуміти Мавку?
Примітка: запитання залишається без відповіді.
Лине чарівна мелодія сопілки.

ІV. Підсумкове слово вчителя.

- Отже, Мавка – це незвичайна міфологічна чи казкова істота, яка вміє подібно до людей, кохати, думати, працювати, радіти. А хто ж тоді Мавка? Символ краси, вірності, честі? Ідеал людини майбутнього? Чи, можливо, мрія? Ці питання будуть хвилювати ще не одне покоління читачів.
- Мені ж хочеться сьогодні зробити висновок: Мавка – це синтез інтелектуальної думки поетеси, втілення її геніальності, світобачення, глибини почуттів і відчуття навколишнього світу. Це її ясні думи – «самоцвіти», «тихі, ніжні зорі», «рожевії гадки», «золото-блакитні» мрії.
- Пророчими є думки Лесі Українки: «Вкупі з митцями будемо ми прагнути й боятись, любити й ненавидіти, будемо жити не тільки в минулому й теперішньому, але й у прийдешньому, але й у вічності, наскільки може сягнути в неї наша фантазія. Хто відкриває прийдешність нашому почуттю, той поширює межі вічності нашої душі».

V. Домашнє завдання.

Написати письмову роботу «Ким для мене є Мавка». 

Літературно - мовний КВК