Революція Гідності, жертовний подвиг Героїв Небесної Сотні, події, які нині переживає український народ, ще раз засвідчили, що проголошена у 1991 р. державна незалежність потребує постійного захисту, забезпечення національно-патріотичного та військово-патріотичного виховання дітей та молоді.

Революційні зміни в листопаді 2013 - березні 2014 р., війна на Сході країни продемонстрували готовність молодого покоління відстоювати національні цінності, українську державність,  засвідчили виховання української молодої людини в дусі толерантності й поваги до інших національних спільнот і релігійних конфесій, бажання долучитися до сім'ї народів, які творять спільний європейський дім.

Сучасна школа ставить завдання - виховати громадянина, патріота  своєї  держави, здатного захищати її цілісність і незалежність ціною власного життя. Уроки  української літератури  та  подорожі  визначними  місцями України відіграють значну роль у формуванні  саме такої особистості.

          Автором пропонується досвід роботи над проблемою «Формування національної свідомості школярів на уроках літератури  та в позакласній роботі». Він містить форми роботи на уроках  літератури та в позакласній роботі учителя, які суттєво сприятимуть  формуванню  патріотизму школярів, відчуттю своєї належності до України, усвідомленню єдності власної долі з долею своєї країни, активної за формою та моральної за змістом  життєвої позиції, ціннісному ставленню до суспільства, держави та самого себе.

          Досвід може бути поширений серед учителів української літератури та студентів філологічного факультету.

Рецензенти:

О.О. Сова – методист відділу гуманітарних дисциплін Волинського інституту післядипломної педагогічної освіти;

І.І. Носко – методист методичного кабінету відділу освіти Ківерцівської РДА.

Рекомендовано до друку науково-методичною радою методичного кабінету відділу освіти Ківерцівської РДА №3 від 16.01.2017.

ЗМІСТ

ВСТУП.. 5

1. Шляхи формування національної свідомості школярів на уроках української  літератури та в позаурочний час. 7

1.1. Підґрунтя питання формування національної свідомості в сучасній школі 10

2. Використання літературних текстів  для формування  національної свідомості школярів.. 18

ВИСНОВКИ.. 30

Список використаних джерел. 32

Додатки…………………………………………………………….

1. Анкета « Формування національної свідомості школярів»……

2.Уроки літератури  з елементами національного виховання та подорожі Україною……………………………………………

3. Сценарій вечора « Не зорі падають із неба – зірки  ідуть у небеса»..

4. Конспекти уроків………………………………………………………

                                   

ВСТУП

Як відомо, розбудова української держави ставить на порядок денний надзвичайно важливе й невідкладне завдання – виховання справжнього громадянина й патріота рідної землі. Лише люди, безмежно віддані українській національній ідеї, здатні відстояти незалежність, соборність України, вивести її з тимчасових соціально - економічних   труднощів на шлях прогресу й процвітання, ціною свого життя захищати її цілісність і право бути європейською державою.

Нормативною базою цієї роботи виступають:

Закон України «Про освіту» від 26 червня 1991 року,  Державна національна програма «Освіта (Україна ХХІ століття)» від 18 серпня 1994 року, яка визначає основні пріоритетні напрямки реалізації концепції громадянської освіти в Україні;

Постанова Президії Верховної Ради України від 19 квітня 2000 Протокол № 1-7/4-49 «Концепція громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності», що розкриває сутність і зміст поняття  «громадянське виховання», визначає основні принципи та підходи до виховання громадянина, формулює мету й завдання даного процесу, пропонує форми національно - патріотичного  виховання громадянина та визначає інститути, які його здійснюють;

Постанова Кабінету Міністрів України №1697 від 15 вересня 1999 р. «Про затвердження Національної програми патріотичного виховання населення, формування здорового способу життя, розвитку духовності та зміцнення моральних засад  суспільства» , яка визначає основи патріотичного виховання;

           Наказ МОНУ № 641 від 16 червня 2015 року «Про затвердження Концепції національно-патріотичного виховання дітей і молоді» та заходів щодо реалізації Концепції національно-патріотичного виховання дітей
і молоді та методичних рекомендацій щодо національно-патріотичного виховання в загальноосвітніх навчальних закладах». Цим наказом визначено, що головною домінантою національно-патріотичного виховання дітей та молоді є формування  в особистості ціннісного ставлення до суспільства, держави та самої себе, відчуття своєї належності до України, усвідомлення єдності власної долі з долею своєї країни, активної за формою та моральної за змістом  життєвої позиції.

Шляхи формування національної свідомості школярів на уроках української  літератури та в позаурочний час

            Питання формування українського національного менталітету розглядали М. Грушевський, М. Максимович, О. Потебня, Г. Сковорода,

П. Юркевич. На особливостях розвитку національної свідомості та самосвідомості учнів акцентували увагу такі вітчизняні педагоги , як

Г. Ващенко, О. Дорошкевич, О. Духнович, П. Куліш, С. Русова. Складно переоцінити науковий доробок у сфері розвитку теорії формування національної свідомості громадян України таких вчених, як І. Дзюба,

В. Дончик,  М. Євтух,  М. Стельмахович  та ін. Значною мірою розв’язанню даної проблеми сприяли також дослідження В. Борисова,  Г. Філіпчука.

У працях П.Вербицької і П.Кендзьора обґрунтовано організаційно-педагогічні умови комплексної реалізації інноваційних форм національно-патріотичного  виховання старшокласників у навчально - виховному процесі і в позакласній роботі.

 Побудова нового демократичного, гуманного суспільства, яке орієнтується на високі національні й загальнолюдські цінності, набуває, насамперед, виховного характеру. Особливо це стосується молодого покоління, якому в недалекому майбутньому відстоювати та примножувати здобутки нашої держави. В умовах економічної кризи відбувається інтенсивний процес соціальної й моральної деградації частини учнівської молоді, надмірного захоплення негативними формами комерційного бізнесу й низькопробною зарубіжною культурою. Відтак  притуплюються природні потреби в пізнанні, втрачається інтерес до чесної праці, знецінюються духовні ідеали.

З огляду на викладене, актуальним є  практичне забезпечення по суті нової системи патріотичного виховання, мета  якого – сформувати в учнів комплекс громадянських якостей, потребу захищати інтереси України, її цілісність, реалізовувати свій особистісний потенціал на благо зміцнення Української держави. Це й зумовило вибір теми  наукового дослідження: «Виховання  національної свідомості учнів на уроках української  літератури  та  в позакласній роботі».

Опрацьовуючи цю тему, свідомо поставила за мету – обґрунтувати на теоретичному та емпіричному рівнях систему педагогічного забезпечення розвитку елементів національної свідомості учнів старших класів на уроках української літератури.

Досягнення поставленої мети здійснюється шляхом розв’язання таких завдань:

   - узагальнити основні теоретичні положення щодо розвитку національної свідомості особистості, умов, методів та засобів її формування;

   - теоретично обґрунтувати необхідність використання основних шляхів реалізації Концепції національного виховання на основі принципів гуманізації та демократизації виховного процесу, самоактивності й саморегуляції, системності, безперервності, культурної відповідності;

  - визначити рівень  свідомого ставлення старшокласників до національних цінностей;

  - оцінити рівні сформованості в учнів елементів національної свідомості                          за розробленими критеріями.

Об'єкт дослідження – учні 5-11класів ЗОШ  І-ІІІст. смт Цумань, з якими  я  працюю на уроках української літератури.

Предмет дослідження – шляхи формування національної свідомості сучасного старшокласника на уроках літератури та в позаурочний час.

Для розв’язання поставлених завдань, досягнення мети дослідження використано такі методи:

·        теоретичні: аналіз наукової літератури з обраної проблеми, навчальних програм з української літератури;

·        емпіричні:  спостереження, бесіди, анкетування, дискусії, опитування, обговорення;

·        статистичні: методи експериментальної статистики для обробки даних дослідження.

      Робота складається з двох частин: теоретичної та практичної. У теоретичній частині проведено огляд наукових розробок вітчизняних учених-педагогів щодо формування українського національного менталітету старшокласників та організаційно-педагогічних умов комплексної реалізації інноваційних форм національно-патріотичного  виховання учнів  у навчально-виховному процесі та в позакласній роботі.

     У практичній частині наводиться огляд  фрагментів  уроків  української літератури   у 5 - 11 класах , на яких  значна увага приділялась національно-патріотичному вихованню школярів. Ця частина вміщує сценарій  вечора-реквієму, присвяченого  першій річниці Майдану Гідності та Героям Небесної Сотні (додаток 3 ) та конспекти уроків (додаток 4).

Підґрунтя питання формування національної свідомості

в сучасній школі

Становлення української державності, побудова громадянського суспільства, інтеграція України у світове та європейське співтовариство передбачають орієнтацію на людину, її духовну культуру й визначають основні напрями виховної роботи з молоддю та модернізацію навчально -    виховного процесу.

       Ідеалом виховання виступає різнобічно та гармонійно розвинений, національно свідомий, високоосвічений, життєво компетентний громадянин, здатний до саморозвитку та самовдосконалення.

       Домінантою національно – патріотичного  виховання молоді є формування в особистості ціннісного ставлення до  свого оточення та самої себе, активної за формою та моральної за змістом життєвої позиції, відчуття себе морально, соціально, політично та юридично дієздатною та захищеною.

        В основу системи національно – патріотичного  виховання покладено ідею розвитку української державності як консолідуючого чинника розвитку суспільства й нації в цілому. Форми й методи виховання базуються на українських народних традиціях, кращих надбаннях національної та світової педагогіки й психології.

Виховання національно свідомого громадянина має свої цінності:

         Соціокультурна змістова лінія національного виховання є невід’ємною складовою формування справжнього громадянина  держави. Вона  свідчить про визначальну роль світогляду особистості, на основі якого формується система її ціннісних орієнтацій, поглядів, переконань, усвідомлюється місце в суспільстві, визначаються обов'язок і відповідальність перед співвітчизниками, Батьківщиною.

Запорукою ефективності виховного процесу є органічне поєднання системи принципів  національно- патріотичного  виховання в цілісну систему, яка забезпечує досягнення відповідних результатів – міцно і органічно засвоєних загальнолюдських й українських національних цінностей. Ці принципи можна зобразити так:

На відміну від інших розвинутих країн, де патріотичне виховання майже повністю базується на політичній та правовій сфері діяльності громадянського суспільства, в Україні на сучасному етапі її розвитку національно- патріотичне  виховання через відсутність відповідної правової та юридичної бази  багато в чому базується на морально-етичних  та психологічних засадах, тобто морально-етичні  імперативи й цінності виступають головним критерієм ефективності патріотичного виховання.

Виховання національно свідомого громадянина має бути спрямованим передусім на розвиток патріотизму – любові  до свого народу, до України. Важливою якістю українського патріотизму має бути турбота про благо народу, сприяння становленню й утвердженню України як правової, демократичної, соціальної держави, готовність відстояти незалежність Батьківщини, її цілісність і суверенітет.

      Із патріотизмом органічно поєднується національна самосвідомість громадян, яка базується на національній ідентифікації: вбирає в себе віру в духовні сили своєї нації, її майбутнє; волю до праці на користь народу; вміння осмислювати моральні та культурні цінності, історію, звичаї, обряди, символіку; систему вчинків, які мотивуються любов'ю, вірою, волею, осмисленням відповідальності перед своєю нацією.

Патріотична зрілість молодого покоління включає бережливе ставлення до природи, що є справою як внутрішньодержавною, так і міжнародною. Це ставлення проявляється в особистій причетності й відповідальності за збереження і примноження природних багатств.

      Програма виховання національно – свідомого громадянина повинна спиратися на філософський принцип визнання фундаментальної цінності особистості людини та її гідності. Тому складниками  виховання національної свідомості старшокласників  повинні бути:

- забезпечення наступності та системності національно-патріотичного виховання;

- проведення заходів, спрямованих на утвердження у свідомості громадян об'єктивної оцінки ролі українського війська в українській історій, спадкоємності розвитку Збройних Сил у відстоюванні ідеалів свободи та державності України та її громадян;

- залучення юнаків і дівчат до вивчення культури, історії України, пропагування кращих здобутків національної культурної й духовної спадщини;

- популяризація  молодіжного внутрішнього туризму, пам'яток української історії, культури та природи, історичних місць та подій, етнографії та життєписів відомих діячів;

- організація у теле -, радіопрограмах і в пресі постійно діючих рубрик, що популяризують українську історію, мову та культуру,  поширення досвіду роботи з національно – патріотичного виховання різних соціальних інституцій;

- недопущення пропаганди в засобах масової інформації культу насильства, жорстокості та бездуховності, поширення порнографії та інших матеріалів, що підривають суспільну мораль та національні духовні цінності, заперечують суверенність Української держави ;

- створення сприятливих умов для життєдіяльності  сім'ї, належних умов для фізичного, інтелектуального, морально-естетичного, освітнього та духовного розвитку дітей та молоді на засадах національних традицій;

- підвищення педагогічної культури батьків.

        Головним завданням виховання учнів є формування національної свідомості школярів з осмисленою патріотичною позицією, а також розвиток творчості дитини, особистісного потенціалу, турбота про здоров’я кожного з вихованців.  Я працюю над тим , щоб кожен учень відчував себе причетним до долі України, відзначався національною гідністю.  Справжні патріоти формуються в активній практичній діяльності, яка поліпшує умови життя в рідному селищі, підвищує матеріальний і духовний рівень народу. У національно- патріотичному  вихованні провідне значення має активність учня, його бажання вдосконалювати себе, вивчати відповідний матеріал, брати участь у суспільно - корисній  діяльності.

Зміст  національно - патріотичного  виховання учнів у сучасній школі включає в себе взаємопов’язану діяльність вчителів й учнів по розвитку сукупності моральних почуттів і рис поведінки, а саме: любов до Батьківщини, відданість їй,  активна праця на благо Вітчизни, примноження трудових традицій, звичаїв рідної країни, прагнення до зміцнення честі та гідності своєї держави, прив’язаність і любов до рідного краю, хоробрість, готовність захищати Батьківщину, дружба з іншими народами. У процесі вивчення  літературних творів  діти ознайомлюються з історією українського народу , його багатовіковою боротьбою за свободу й незалежність, власну державу, з його багатющою культурою, традиціями, звичаями та обрядами. Під час навчальних занять та подорожей Україною (додаток 2) школярі отримують нові знання  про  природу рідного краю, народні традиції й ремесла, удосконалюють знання рідної мови, мають можливість розширити, поглибити й закріпити отримані на уроках знання про свою Батьківщину та її національних героїв.

   Отже, цілеспрямована робота з національно-патріотичного виховання починається з вивчення стану сформованості рис учня – громадянина, патріота й гуманіста(додаток 1).

Діагностування забезпечує основу для прогнозування та проектування виховного впливу.  Саме на підставі діагнозу вирішую,  скільки часу й зусиль мені знадобиться для досягнення заданого рівня сформованості необхідних якостей,  реально оцінюю власні можливості.  Виходячи з того, що патріотизм – це  не лише любов до Батьківщини, а й усвідомлення в ній безперечної цінності, я за допомогою тестів вивчала рівень національно -патріотичної  вихованості старшокласників(додаток 1) . Опитуванням було охоплено 85 учнів 9-11класів.  Аналіз отриманих даних свідчить, що учні високо цінять доброту, чуйність, самостійність, товариськість, справедливість,  відповідальність,  впевненість у собі. Любов  до Батьківщини стала пріоритетом їхнього життя для  74% учнів,  64% школярів  висловили усвідомлене ставлення до питання  двомовності в Україні, а захищати незалежність і відстоювати мир  виявили бажання майже всі учні .

Отже, щоб знайти шлях до розв’язання проблем національно -патріотичного  виховання учнів, треба вчити дитину мистецтва співжиття в суспільстві, керуючись законами духовності, культури й моральності, усвідомлюючи свою національну приналежність до українського народу

Ефективність патріотичного виховання значною мірою зумовлюється спрямованістю власне виховного процесу, формами та методами його організації.

Серед методів та форм національного виховання пріоритетна роль належить активним методам, що базуються на демократичному стилі взаємодії  й спрямовані на самостійний пошук істини, сприяють формуванню критичного мислення, ініціативи й творчості.

До таких методів належать: ситуативно- рольові  ігри, соціально - психологічні тренінги, інтелектуальні аукціони, методи відкритої трибуни,  методи  аналізу соціальних ситуацій з морально - етичним характером, ігри - драматизації, соціодрама тощо. Крім цих методів, доцільно долучати також традиційні:  бесіди, диспути, лекції, семінари, різні форми роботи з книгою, з періодичною пресою, самостійне рецензування і т. ін.

Застосування наведених технік та методів патріотичного виховання покликане формувати в особистості когнітивні, нормативні та поведінкові норми, що включають в себе вироблення умінь міркувати, аналізувати, ставити питання, шукати власні відповіді, критично розглядати проблему з усіх боків; робити власні висновки, брати участь у громадському житті, набувати умінь та навичок адаптації до нових суспільних відносин адекватної орієнтації; захищати свої інтереси, поважати інтереси і права інших, самореалізуватися тощо.

Результативність такого  виховання великою мірою зумовлюється тим, наскільки ті чи інші форми, методи виховної діяльності стимулюють розвиток самоорганізації, самоуправління дітей, підлітків, юнацтва, молоді. Чим доросліші вихованці, тим більше їх можливості до критично - творчого  мислення, здатності до самоактивності, творчості, самостійності, усвідомлення власних світоглядних орієнтацій, які є основою життєвого вибору, громадянського самовизначення.

Використання літературних текстів  для формування  національної свідомості школярів

      У національній духовній скарбниці кожного народу історично складаються головні соціальні, національні та моральні цінності, які виражають найголовніші прагнення народу стосовно свого майбутнього - виховання дітей. Г. Ващенко писав: «Традиційний ідеал людини -  це  не вишита сорочка, яку можна скинути і все ж таки залишитись українцем. Ідеал людини – це те краще, що створив народ у розумінні властивостей людської особистості та її призначення».

Виховний ідеал знайшов своє втілення в культурі народу. Пісні, легенди, перекази з покоління в покоління передають ідеали людської справедливості,  доброти, звитяги, лицарської готовності творити добро. Вони є енциклопедією невмирущого духу народу, засобом передачі розуміння людських чеснот, соціального та духовного досвіду поколінь.

У духовній культурі українців знайшли своє відображення ідеали краси людської душі,  взаємин між людьми. Українські традиції, обряди є цілющим джерелом таких моральних якостей як любов, вірність у подружньому житті, повага до батьків, шана і вдячність дітей своїм родичам, любов до Батьківщини.

Світовим досвідом і наукою доведено, що сприймання людиною моральних цінностей значно полегшується, якщо з дитинства, зі шкільних років вони прищеплювалися їй через народні національно-культурні  традиції, звичаї, рідну мову, народну творчість.

Виходячи з цього, ставлю собі таку мету: уроками української літератури, виховними годинами сприяти становленню національного типу особистості, суверенної індивідуальності, яка цінує свою громадянську та національну гідність і самосвідомість, забезпечує духовну єдність поколінь та безсмертя нації.

Найдавнішим пластом нашої духовності є давньоукраїнська міфологія, в якій відображено першопочатки етнічної філософії, ідеології, світогляду, характеру, ментальності наших далеких предків,  які жили за тисячі років до впровадження християнства в Україні - Русі. І хоч у навчальній програмі з української літератури у школі для вивчення міфології відводиться зовсім мало годин, все ж знаходжу можливість донести до дітей міфологічні ідеї, образи, емоційно- естетичні  згустки, які настільки змістовні, відшліфовані оригінальним мисленням і зігріті глибокими почуттями, прекрасні у своїй первозданності й довершеності, що ніякі заборони,  ворожі навали,  культурні агресії не спроможні були витіснити їх з народної пам’яті аж до наших днів.

Давньоукраїнська міфологія глибоко демократична за змістом і характером,  доступна і зрозуміла для народу. Провідні її ідеї – утвердження  життя,  добра і краси, рівноправності людей, миру і злагоди між ними, взаємопідтримки і взаємодопомоги, любові до природи, відчуття спорідненості з нею.

Розповідаючи учням про Трипільську культуру, завжди читаю їм легенду про Дажбога:

«Дажбог народився в багатодітній сім’ї київського коваля Сварога. Коли в рідному місті почався голод, хлопчик приніс зернятко і посадив його. З нього виріс чудодійний розкішний кущ пшениці, якою він нагодував людей. Так  ще хлопчиком Дажбог навчив людей сіяти пшеницю, а батько його Сварог викував першого плуга. Почувши про голод у країні росів, Дажбог і Сварог повезли хліб голодуючим. Однак дорогою на них чигала небезпека. Воїни  Чорнобога  напали на валку з хлібом, а Дажбога і Сварога підступно посікли. Боги Вирію оживили обох, взяли до себе і зробили Дажбога і Сварога богами».

У цій легенді відбиті психологія, філософія і мораль наших предків . У ній утверджуються ідеї глибокої людяності, добродіяння, милосердя. З силами добра, світла борються злі, темні сили, опоетизовується перемога добра над злом. Боги виступають як заступники людей і втілюють у собі вищу справедливість.

Надзвичайно велике пізнавальне й виховне значення для учнів має трактування в міфах, легендах, притчах ідеї добра. Зміст міфології переконливо свідчить про те, що добро було найвищою цінністю в наших предків. У міфах опоетизовується й уславлюється високий дух людини, її глибинні почуття, сміливі дерзання, прославляється хліборобство – праця,  що була основою, на якій народжувалися численні традиції і звичаї.

Підсумовуючи  вищесказане, робимо висновок, що міфи уславлювали тих людей, які продовжували свій рід, сіяли зерно, вставали до схід сонця, насолоджуючись дивовижною красою цього явища, вели лицарський спосіб життя , активно утверджували добро, радість і щастя, як для себе, так і для інших людей. Такий шляхетний, лицарський спосіб життя мав найвищий статус у духовності, системі цінностей наших предків. І коли учні пізнають  національну школу лицарського способу життя, поведінку наших предків, - це сприяє розвитку ними власних фізичних і духовних сил. Школярі намагаються зробити більший внесок у поліпшення життя, утвердження загальнонаціональних цінностей.

У процесі ознайомлення учнів із давньоукраїнськими міфами, ставлю такі запитання:

1.     Чи пізнає людина себе глибше, коли вона вивчає міфологію своїх пращурів?

2.     Про які родинні цінності свідчать давньоукраїнські міфи ?

3.     У чому проявляються демократичні ідеї, гуманістичний потенціал міфів ?

4.     Як трактуються в міфах ідеї добра ?

5.     На прикладах з міфів розкрити ставлення наших предків до родинного життя, виховання дітей .

Скарбницею народної духовності, національного характеру і світогляду є український фольклор. У фольклорних творах відображені всі етапи формування  національної свідомості,  патріотизму, глибоких гуманних якостей.

Самобутнім жанром українського фольклору є думи, які є гордістю й окрасою нашої культури. У них оспівується і звеличується козацька героїка, слава запорозького лицарства. Думи утверджують українських козаків як борців за вільну Україну, як людей з лицарською гідністю й гордістю. Козацько – лицарська  мораль розглядала  зраду як найтяжчий злочин проти  рідної землі,  Вітчизни-України. Так,  у думі «Самійло Кішка» мова йде про переяславського сотника, який став Ляхом Бутурлаком – «недовірком християнським» , який «потурчився, побусурманився для панства великого, для лакомства нещасного». Тут я пояснюю дітям, що таке явище кваліфікується в усьому цивілізованому світі як зрада, порушення клятви, нехтування заповідями батьків і дідів, забуття національних святинь, зневажання найсвятішого в житті.

Значний виховний потенціал втілюють у собі балади. Під час вивчення балад  учні переконуються, що в них утверджуються гуманістичні цінності, мораль ставиться найвище, засуджується жадоба збагачення, яка принижує родинні цінності, моральні чесноти. У народній моралі родинні цінності мають найвищий статус, бо від цього залежить збереження роду, народу, нації, міцність держави. Народ часто порівнює такі поняття, як нація, держава, з поняттям родина, підкреслюючи цим самим необхідність ставитися до загальнонаціональних, загальнодержавних справ як до родинних.

Гордістю й окрасою героїчного епосу українського народу є козацькі пісні.  Герой цих пісень – запорожець,  козак,  лицар українського духу й чину. Це улюблений народний герой, який долає усі життєві перешкоди, захищає рідну землю від загарбників,  перемагає ворога й виганяє його за межі України. Зі змісту козацьких пісень учні дізнаються про те, що наш народ проявляв мудрість і далекоглядність, стійку ідейність і політичну прозорливість. Козацька еліта була авторитетною й численною . Її державо – і  націотворчу діяльність підтримували не лише козаки, а й представники інших верств населення.

Так, у піснях «Не дивуйтеся, добрії люди», «Ой як пішли козаченьки», «Ой ти, Морозенку», «Пісня про Семена Палія»... утверджуються бойові наступальні мотиви, прославляються подвиги в ім’я свободи рідної землі, незалежності України.

На численних піснях учні переконуються в тому, що козак втілює в собі волелюбність і могутність народу, силу волі й силу духу, непримиренність

до зла. Він готовий проливати свою кров за «родину – усю  Україну». Потрапивши в полон до ворога , козак просить перед смертю вивести його на високу могилу: «нехай же я стану, подивлюся та й на свою Україну». Козаки завжди були вірні ідеї: «та за нашу Україну будем битись до загину». У піснях утверджується глибокий український козацький патріотизм .

При вивченні козацьких пісень звертаю увагу учнів на те, що наш народ продовжує творити нові пісні на козацько – лицарську  тематику. Так, пісня «Кришталеві чаші», написана поетом В.Крищенком у 1963 році, вже в наш час стала улюбленою народною піснею . Вона характеризується високими національними помислами й поривами, бойовим настроєм, могуттю лицарського духу. У пісні утверджується заповітна мрія козацтва, щоб Україна була вільною й незалежною: « Козаку не треба срібла ані злата, тільки б Україна на хресті катами не була розп’ята».

Систематичне вивчення фольклору – це  проходження кожним учнем специфічної духовної школи,  засоби впливу якої на емоції, почуття, розум є дуже високоефективними. Фольклорні образи, ідеї, символи відіграють величезну роль у пробудженні й розвитку національної свідомості й самосвідомості учнів. Фольклор сприяє формуванню в сучасної молоді історичної відповідальності за долю народу, рідної землі, України.

Тому при вивченні фольклору ставлю дітям такі запитання:

1.     Яке пізнавальне значення мають найдавніші фольклорні жанри?(Колядки та щедрівки)

2.     У чому полягає виховний потенціал фольклору ?

3.     Розкрийте шляхи й засоби відображення в різних жанрах фольклору лицарської духовності.

4.     На прикладі творчості двох - трьох письменників розкрийте вплив фольклору на поглиблення виховного значення літературних творів.

5.     Які найголовніші ознаки українського національного характеру і світогляду відображені у фольклорних традиціях нашого народу ?

Прекрасний матеріал для національного виховання школярів дає література ХІХ-ХХ століття, особливо творчість О.Олеся, М.Вороного, О.Довженка, Л.Костенко, В.Симоненка, В.Стуса, Г.Тютюнника...

На таких уроках діти проймаються гордістю за свій народ,  державу, мову, історію.

На уроці української літератури в 6 класі при вивченні творчості Миколи Кіндратовича Вороного намагаюся зацікавити школярів перлинами  літературної спадщини великого поета, виховувати в них благородство і святість почуттів, патріотизм. Зупиняю свою увагу на таких віршах:  «Краю мій рідний», «Молодий патріот», «Старим патріотам» та поемі «Євшан –зілля».

У першому творі перед нами уярмлений край,  духовно й фізично скутий царськими сатрапами український народ:

Люду мій бідний, окрадений люду!

Що у твоїх я побачив очах -

То   вже й довіку свого не забуду,

Де б я не був,  всюди бачити буду -

Голод і жах!

(«Край мій рідний»)

З якою дошкульною іронією,  що переходить в їдкий сарказм, викриває поет удаваних молодих патріотів, що вміють, коли треба, «шпарко вчистить гопака», «хвацько  вихилити чарку», заспівати українську пісню,  прочитати весь Шевченків «Заповіт», навіть другу половину», а

Рідну мову любить - страх!

І, поводячись по-свинськи,

Просторікує в шинках

Виключно по - українськи.

Але є в України справжні патріоти, які виведуть її на світлий шлях:

Хай приходить слушний час,

Хай буяє хуртовина:

Патріоти єсть у нас -

Ще  не вмерла Україна!

(«Молодий патріот»)

Не менш гостро висміює поет і старих «патріотів», які кличуть усіх до боротьби , а самі сидять в запічку, склавши руки, які розпинаються на словах, що люблять Україну, а насправді є байдужими чужинцями у ріднім краю, гульвісами і демагогами:

                 Хто демократ, сам готовий в петлю,

  Тільки б поліпшити долю голоти.

Вчинками ж вам нагадає свиню!

                         Ви, землячки мої і патріоти,

Вам я присвячую пісню мою.

(«Старим патріотам»)

Дух непокори, дух свободи живе в серці тієї людини, яка усвідомила себе сином рідної землі, рідного краю й не «приспаним рабом, а вільним орлом»! І це найсвятіше почуття живить надію, віру в ідеали.

Про таке святе почуття читаємо в одному з найпатріотичніших творів - поемі «Євшан-зілля»:

Краще в ріднім краї милім

Полягти кістьми, сконати,

Ніж в землі чужій, ворожій

В славі й шані пробувати!

М.Вороний страждає від того, що немає тієї сили, що пробудить почуття національної гідності, немає й кобзарів, що колись «співали - віщували заповіти благородні», будили приспану гордість. Ось чому тепер «манівцями ми блукаємо без дороги »! І поет справедливо ставить запитання:

                    Де ж того Євшану взяти,

                   Того зілля - привороту,

                    Що на певний шлях     направить,             Шлях у край свій повороту!?

Підбиваючи підсумок уроку, учні роблять такі висновки:

-    Україна має свої привороти – це  верба й калина, які є національними символами нашої держави й оспівані в народних піснях.

-  Україна має своїх патріотів, бо вони відстояли її незалежність на Майдані під час Революції Гідності, захищають її цілісність сьогодні  на фронтах неоголошеної війни…

Таким чином   у школярів пробуджується почуття національної гордості за державу, за народ, за її мову.

 З давніх-давен у свідомості українців чільне місце займала релігія. Вивчення Біблії дає великий потенціал для розвитку духовності рідного народу, викликає гуманні почуття, порив до високого, благородного, святого.

На уроці української літератури в 9 класі при вивченні Біблії намагаюсь навчати учнів сприймати Біблію як Святе Письмо, сприяти вихованню любові до Бога, людей, духовних цінностей.

         Так уже влаштований наш світ, що одні люди  у своєму житті роблять добрі справи:  допомагають іншим, живуть за законами правди, сердечно вітаються і щиро дякують,  інші ж часто кажуть неправду, крадуть, ледарюють. І ці погані звички входять у наше життя непомітно, якось ненароком, а потім надовго приживаються в людині й вже керують її помислами і вчинками. Істина, яку ми повинні знати,  полягає в тому, що гарні звички ведуть нас до щасливого життя, а погані – до  ярма. Так говорить Біблія.

-         Скажіть, хто з Вас хоче мати щасливе життя ? Як ви це розумієте ?

        -А ось як розумів щастя Василь Барка : «Щастя – це  коли людина знайде дорогу, ідучи якою досягає мети спасіння у вічності й допомагає іншим своєю працею».

Отже, читаючи Біблію , ви знайдете наймудріші відповіді для вирішення життєвих проблем та пізнаєте Божественну причину свого існування.

На цьому ж уроці виразно читаю й аналізую разом з дітьми вірш

Л.Костенко :

Блажен той муж, воістину блажен,

котрий не був ні блазнем,  ні вужем.

Котрий вовік ні в празники, ні в будні

не піде на збіговиська облудні.

І не схибнеться на дорогу зради,

і у лукавих не спита поради.

І не зміняє совість на харчі,-

душа його у Бога на плечі.

І хоч про нього скажуть : навіжений,

то не біда ,  - він  все одно блаженний.

І між людей не буде одиноким, -

стоятиме,  як древо над потоком.

Крилаті з нього вродяться плоди,

 і з тих плодів посіються сади.

І вже йому ні слава, ні хула,

не може вік приборкати крила .

А хто від правди ступить на півметра, -

душа  у нього сіра й напівмертва.

Не буде в ній ні сили, ні мети,

лиш без’язикі корчі німоти.

І хто всіляким ідолам і владам  

ладен кадити херувимський ладан,

Той хоч умре з набитим гаманцем ,-

душа у нього буде горобцем.

Куди б не йшов він, на землі і далі,

дощі розмиють слід його сандалій.

Бо так воно у Господа ведеться –

дорога ницих в землю западеться !

Ставлю дітям такі запитання:

1)    Поясніть значення слова «блажен» ( учні користуються словником ).

БЛАЖЕ́ННИЙ, а, е. Дуже щасливий. Де згода в сімействі, Де мир і тишина, Щасливі там люди, Блаженна сторона (Пісні та романси  українських поетів.., II, 1956, 8); Блаженний муж, що йде на суд неправих  І там за правду голос свій підносить (Іван Франко, XI, 1952, 278); Минув, як сон, блаженний час і готики й барокко (Павло Тичина, I, 1957, 69); 
//  Пройнятий щастям, радістю; який виражає щастя, радість. Наталя намагалася нахмуритися сердито, та лице її мимохіть прояснялося тихою, блаженною усмішкою (Степан Васильченко, II, 1959, 57).

2)    Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 195.

3)    Опишіть дерево, яке росте над потоком води . Автор порівнює його з людиною. Хто ця людина? Яка вона ?

4)    Як ви вважаєте, чому в того, хто відступає від правди,  душа  стає сірою й напівмертвою?

5)    Поясніть вислів «душа у нього буде горобцем».

6)    Чи хотіли б Ви жити так, щоб дощі не розмили ваших слідів ? Що Ви будете робити для цього ?

У кінці уроку пропоную записати дітям у зошити цитату Є.Сверстюка:

«У суспільстві духовно зрілому розуміють, що образ Христа є прообразом долі синів людських,  і то видно особливо на прикладі високих. Звичайно, по-різному реалізується той символ у різних суспільствах.  Але та істина, що зерно мусить вмерти і тільки тоді дає плід, -  скрізь істина».

Підбиваю підсумок уроку :

-         Отже, ваша відкритість і допитливість до слова Божого допоможуть збагнути, яким шляхом потрібно йти по стежині життя, щоб стати справжніми Людьми .

 Як домашнє завдання  пропоную  підготувати усну розповідь на одну з тем :

1.     «Люби ближнього свого, як самого себе» 

2.     «Куди ідеш, людино, крізь літа ?»

3.     «Черпаю мудрість в кожнім його слові»

4.     «Навчи мене прощати»

5.     «У любові ми мудріші й добріші».

      Під час уроку в 11 класі при вивченні кіноповісті Олександра Довженка «Україна в огні» та його «Щоденника» намагаюся допомогти одинадцятикласникам  осягнути героїчний подвиг, моральну велич і духовну красу українського народу, збагнути причини негативних явищ у бутті й свідомості людей, вихованих радянською системою, виховувати почуття патріотизму, національної гордості, людяності.

УЧИТЕЛЬ:

       -31 січня 1944 року відбулося «кремлівське розп'яття» О.Довженка, організоване особисто Сталіним. На засіданні двох політбюро ЦК Всесоюзної та Української Компартій доповідав сам диктатор: «Про антиленінські помилки й націоналістичні перекручення в кіноповісті «Україна в огні». У той же день письменник записує до «Щоденника»:

УЧЕНЬ:

     -31 січня 1944 року мене було привезено в Кремль . Там мене було порубано на шмаття й окривавлені частини моєї душі було розкидано на ганьбу й поталу на всіх зборищах. Все, що було злого, недоброго, все топтало й поганило мене.

- Що ж так злякало вождя всіх народів у кіноповісті ?

УЧЕНЬ:

-         «Україна в огні» - трагедія   про страждання українського народу,  який опинився на окупованій фашистами території, та «сумні здобутки» радянської системи. Бредуть приречені і біжать від страху вершники. Немає орієнтирів людської поведінки, втрачено систему цінностей, розуміння, що є людське і що - нелюдське.

У повісті родина Запорожця стає мікромоделлю українського народу...

     - Чому вороги збиралися розбити народ, поки він не очухався від своїх помилок?

Зрозуміти це допоможуть рядки із «Щоденника» від 13.04.1942 р.:

УЧЕНЬ:

-         Заговорили про словник український і про історію. Боже ж ти мій! 25 років немає історії і нема словника. Яка ганьба!  Яка мерзота! Чия огидна рука тут діяла і во ім’я чого?  Країна виховання безбатченків!  Безбатченків без роду, без племені. Де ж і рости дезертирам, як не у нас. Єдина країна в світі, де не викладалася історія цієї країни, де історія вважалась чимось забороненим, ворожим і контрреволюційним – це  Україна.  Де ж плодитися дезертирам,  як не у нас? Де рости слабодухим і запроданцям,  як не у нас?

Не вина це дезертири, а горе. Не судити їх треба, а просити прощення, плакати за погане виховання, за духовне каліцтво у великий час.

УЧЕНЬ:

   -    Молоде покоління не вчили вічним істинам, тому так легко стають Павло з Іваном поліцаями. «Не було мови у них про Батьківщину», -  пояснює причину своєї зради Павло.  Взявши до рук зброю,  яку вручив йому ворог,  Павло зраджує свій народ. Не проливши «крові ворога в грізну лиху

годину», він пролив кров рідного батька .

З упевненістю можу сказати, що такі уроки виховують у дітей почуття гордості за свій народ, викликають зневагу до таких людей,  як Павло та Іван

Учні проймаються почуттям любові до Олесі й засуджують Христю. Хлопці краще розуміють свій обов’язок  - захищати Вітчизну  навіть ціною власного життя, якщо це необхідно.

ВИСНОВКИ

Опрацьований матеріал дозволяє дійти висновку, що процес формування громадянина України та його головної риси – патріотизму -  є   наслідком такого процесу, як соціалізація, у структурі якої нас найбільше цікавлять національне  виховання і самовиховання. Соціалізація відбувається під впливом значної кількості обставин та чинників: держави, суспільства, сім’ї, неформальних груп, засобів масової інформації, релігії та багатьох інших.

В Україні, як і в інших країнах світу, історично склалася своя система виховання, яка максимально враховує національні риси й самобутність українського народу. Тривалий час вона нехтувалась, заборонялась завойовниками України, а в останні десятиріччя взагалі була відкинута й замінена так званою системою комуністичного виховання. Нині, спираючись на глибинні виховні традиції свого народу, національна система виховання поступово відроджується. Сучасна його модель враховує такі важливі особливості сьогодення, як  інтеграцію України до ЄС,  перехід  до ринкової економіки, національне відродження усіх сфер життя українського суспільства і процес розбудови самостійної, незалежної держави. Таким чином,  національне виховання – це створена упродовж віків самим народом система поглядів, переконань, ідей, ідеалів, традицій, звичаїв, покликаних формувати світоглядну свідомість та ціннісні орієнтації молоді, передавати їй соціальний досвід, надбання попередніх поколінь. Науково обґрунтоване, правильно організоване національне виховання відображає історичну ходу народу, перспективи його розвитку.

Найважливішою громадянською рисою особистості є сформованість національної самосвідомості, патріотичних почуттів до рідної землі, свого народу, готовності до праці в ім’я України. Формування національної самосвідомості передбачає: розуміння молоддю своєї етнічної спільноти, національних цінностей (мови, території, культури), відчуття своєї причетності до розбудови національної державності,  формування патріотизму, який сприятиме утвердженню власної національної гідності, внутрішньої свободи, гордості за свою землю. Національна ідея має бути не просто атрибутом національної свідомості, чисто духовним феноменом, а поштовхом до практичних справ, як було у кращих синів і дочок нашого народу споконвіку. Формування особистості на основі національного виховання може здійснюватись за умови, якщо учень має можливість отримувати об’єктивну інформацію про свою націю,  історичне минуле. Головною метою національного виховання на сучасному етапі державотворення є передача молодому поколінню соціального досвіду, багатства духовної культури народу, його національної ментальності, своєрідності світогляду. На цій основі формуються особистісні риси громадянина України, які включають у себе національну самосвідомість, розвинену духовність, моральну, художньо-естетичну, правову, трудову, фізичну, екологічну культуру,  розвиток  індивідуальних здібностей і таланту.
              На основі власного досвіду з упровадження елементів національного виховання школярів  на уроках літератури,  хочу відмітити, що матеріали, які лягли в основу дослідження,  потребують глибшого пізнання. Тема,  над якою я працюю в школі, а саме: «Розвиток національної свідомості учнів на уроках літератури та в позаурочний час» має невичерпне джерело. Я прийшла до висновку, що школа має великі можливості в цьому процесі. Вона може відродити споконвічні якості національного характеру українців. Саме тому я намагаюся впроваджувати в роботу такий аспект  національного виховання,  як патріотизм,  що допоможе  молодому поколінню бути гідними носити звання громадянина України.

Список використаних джерел

1.     Бійчук Г. Сутність, структура та психологічні особливості формування національного характеру особистості // Історія в школі. – 2005. –  №7. – С. 1-8.

2.     Бондаренко Ю. Урок літератури в системі національного виховання // Рідна школа. – 1998. – №9. – С. 22.

3.     Ващенко Т.Г. Діагностика моральних цінностей особистості школярів //     Рідна школа. – 1996. № 2. – С. -25.

4.     Виховання громадянина / Під ред. І. Поплужного. – К., 1997. – С. – 257.

5.     Вишневський О. Основні засади концепції українського виховання / Матер. наук. - практ. конф. "Національне виховання молоді в навчальних закладах. - Львів, 1994. - С. 9-13.

6.     Загальна декларація прав людини. К., 1996. – С. – 194.

7.     Закон України “Про громадянство України” // Відомості Верховної Ради України. – 1991. № 50. – С. – 60.

8.     Закон України «Про освіту». – К., 1991. – С. – 42.

9.     Ігнатенко П.Р. Національна система виховання // Рад. школа. -1991.- №7.- С 47-52.

    10.    Мартинюк І. Національне виховання як основа розвитку активної                     особистості // Урок української. – 2001. –  №7. – С. 29.   

11.Національна доктрина розвитку освіти України: затв. Указом Президента України від 17 квіт. 2002 р. № 347 // Освіта України. – 2002. – №33 – С. 4.

12. Національне виховання школярів засобами українського фольклору // Рідна школа. – 2009. – №9. – С. 23.

13.Новикова Н.І. Виховувати національну свідомість // Рад. школа. – 1991. – №4. – С. 21.

14.Осипець Р. Критерії оцінки рівня сформованості національної самосвідомості особистості // Рідна  школа. – 2000. – №1. – С. 17-19.

15.Основи національного виховання/ За ред. В.Г. Кузя. – К., 1993 – С. – 96.

16.Палій Н. Підводні камені національного виховання // Директор школи (Шкільний світ). – 2003. – №13. –  С.2.

17. Ращупкіна С. Формування національної свідомості у школі: виховання національно свідомих українців // Відкритий урок. – 2009. – №3. – 54 с.

18.Русова С. Національне виховання // Україна. – 1991. – №4. –  С. 4-8.

19.Ступарик Б.М. «Про мету національного виховання в Україні «// Педагогіка і психологія. - 1996. - №2. - С 87-95.

20.Тягло О.В. Злободенний напрям громадянської освіти // Виховна робота в школі. – 2009. №4 – С. – 56.